ВЕРОШПІРОН (VEROSPIRON)

фармакодинамічні властивості

Спіронолактон конкурентно блокує зв’язування альдостерону з його цитоплазматичним рецептором в дистальних канальцях. В результаті альдостерон не може проникати в ядро клітини за допомогою свого рецептора, тим самим запобігається синтезу індукованих альдостероном білків. Це протидіє істотному впливу альдостерону, реабсорбції натрію та секреції калію.

Спіронолактон збільшує екскрецію натрію та хлориду і, в меншій мірі, екскрецію кальцію; екскреція калію та амонію, а також кислотність сечі знижуються. Спіронолактон зменшує виведення магнію з нирок. Додаткове введення тіазидів або петлевих діуретиків може додатково збільшити натрийурез. Спіронолактон може збільшувати концентрацію сечовини в плазмі крові, знижуючи швидкість клубочкової фільтрації.

Доведено гіпотензивний ефект при гіпермінералокортикоїдних синдромах або при різних захворюваннях з первинним або вторинним гіперальдостеронізмом.

Фармакокінетичні властивості

Поглинання Після перорального введення спіронолактон швидко абсорбується приблизно на 73%.

При прийомі з їжею поглинання спіронолактону збільшується.

Розподіл Зв’язування білків плазми крові спіронолактоном та канреноном становить 90% (рівноважний діаліз) або 98% (ультрафільтрація) залежно від методології.

Метаболізм Спіронолактон зазнає вираженого ефекту першого проходження при пероральному введенні і перетворюється на 7-α-тіоспіронолактон, канренон або канреноат, 7-α-тіометил-спіронолактон та 6-β-гідрокси-7-α-тиометил спиронолактон, головним чином в печінці та нирках. Перші три метаболіти мають відносну антиминералокортикоїдну активність 26, 68 і 33%, відповідно, порівняно з вихідною сполукою.

Після перорального введення C_max спіронолактону в плазмі крові визначається через 1-2 год, а C_max метаболітів — через 2-3 год.

Виведення відбувається переважно з сечою, в меншій мірі через з жовчю. Частка незміненого спіронолактону низька. В сечі виявляються тільки метаболіти, особливо канренон та його глюкуронідний ефір і 6-β-гідроксисульфоксид.

— застійна серцева недостатність у випадках, коли у пацієнта відсутня відповідь на лікування іншими діуретиками або є необхідність в потенціюванні їх ефектів.

— есенціальна АГ (головним чином при гіпокаліємії та у поєднанні з іншими антигіпертензивними препаратами).

— цироз печінки з набряками та/або асцитом.

— лікування первинного гіперальдостеронізму.

— набряки, які зумовлені нефротичним синдромом.

— лікування гіпокаліємії у разі неможливості застосування іншої терапії.

— профілактики гіпокаліємії у пацієнтів, яким отримують серцеві глікозиди, у випадках, коли інші методи розглядаються як недоцільні або невідповідні.

первинний гіперальдостеронізм. При підготовці до операції добова доза 100-400 мг. Для тривалої підтримуючої терапії в мінімальній ефективній дозі, яка встановлюється індивідуально. В таких випадках рекомендується використання препарату в комбінації з діуретиками інших груп для зменшення вираженості побічних ефектів.

Набряки (застійна серцева недостатність, нефротичний синдром). Дорослі: початкова добова доза — 100 мг (25-200 мг) в 1 або 2 прийоми.

Цироз печінки з асцитом або набряками. Початкова добова та максимальна добова дози — 100 мг. В разі співвідношення <1, початкова добова доза — 200 мг, максимальна — 400 мг/добу.

Есенціальна АГ. Початкова добова доза — 50-100 мг в 1 або 2 прийоми. Терапію проводити не менше 2 тижнів, оскільки до кінця цього періоду досягається максимальний антигіпертензивний ефект.

Гіпокаліємія. У пацієнтів, яким недостатньо харчових добавок з К ⁺ або інших методів калійзамісної терапії, препарат показаний в добовій дозі 25-100 мг.

— підвищена чутливість до спіронолактону та/або інших компонентів препарату;

— анурія;

— ГНН;

— важка ниркова недостатність (кліренс креатиніну <30 мл/хв на 1,73 м² площі тіла та/або креатиніну плазми крові >1,8 мг/дл),

— гіперкаліємія;

— гіпонатріємія;

— вагітність;

— грудне вигодовування;

— гіповолемія або дегідратація.

тромбоцитопенія, еозинофілія, агранулоцитоз, алергічні реакції, зміна тону голосу у жінок та у чоловіків, гіперкаліємія, гіперкаліємічний параліч, серцева аритмія, порушень балансу рідини і електролітів (вкл. гіпонатріємію, гіпомагнезію, гіперхлоремію, гіперкальціємію), гіповолемія, гіпонатріємія, підвищена втомлюваність, м’язової слабкость, головний біль, сонливість, сплутаність свідомості, атаксія, слабкість, запаморочення, летаргія, сухість у роті, шлунково-кишковий дискомфорт (напр. дискомфорт у животі, нудота, блювота, діарея, шлунково-кишкові спазми), шлункові кровотечі та виразка ШКТ, патологічні зміни печінки (гепатотоксичність), гепатит, висип на шкірі, свербіж, висип, кропив’янка, ерітема аннулярна та лишай, алопеції, гирсутизм у жінок, пемфігоїд, м’язові судоми, остеомаляція, ниркова недостатність, у чоловіків оборотна гінекомастія, у жінок — порушення менструального циклу, міжменструальні кровотечі та аменорея, порушення потенції, рак передміхурової залози.

можливе тимчасове збільшення вмісту азоту сечовини в плазмі крові, особливо при зниженій функції нирок та гіперкаліємії. Можливий оборотний гіперхлоремічний метаболічний ацидоз.

При хворобі нирок та печінки, а також у пацієнтів літнього віку необхідний регулярний контроль електролітів в плазмі крові та функції нирок.

Препарат ускладнює лабораторні визначення дигоксину, кортизолу та адреналіну в крові. Незважаючи на відсутність прямого впливу на вуглеводний обмін, наявність цукрового діабету, особливо з діабетичною нефропатією, вимагає особливої обережності (через можливість розвитку гіперкаліємії).

При лікуванні НПЗП слід контролювати функцію нирок та рівень електролітів крові. Слід уникати вживання їжі, багатої калієм.

Під час лікування вживати алкоголь протипоказано.

знижує ефект антикоагулянтів (гепарин, похідні кумарину, індандіону) та токсичність серцевих глікозидів (тому що нормалізація рівня калію в крові перешкоджає розвитку токсичності).

Знижує чутливість судин до норепінефрину (вимагає дотримання обережності при проведенні анестезії), збільшує T_½ дигоксину — можлива інтоксикація дигоксином.

Підсилює токсичну дію літію (через зниження його кліренсу).

Можливо підсилює дію недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад тубокурарин).

Прискорює метаболізм та виведення карбеноксолона.

ГКС та діуретики (похідні бензотіазіна, фуросемід, етакринова кислота) підсилюють та прискорюють діуретичний та натрійуретичний ефект.

Підсилює дію діуретичних та гіпотензивних ЛЗ.

НПЗП знижують діуретичний та натрійуретичний ефект, збільшується ризик розвитку гіперкаліємії, але саліцилати та індометацин знижують діуретичний ефект.

Алкоголь (етанол), барбітурати, наркотичні речовини підсилюють ортостатичну гіпотензію.

Зростає ризик розвитку гіперкаліємії при прийомі з препаратами калію, калієвими добавками і калійзберігаючими діуретиками, інгібіторами АПФ (ацидоз), антагоністами рецепторів ангіотензину II, циклоспорином.

Хлорид амонію, колестирамін сприяють розвитку гіперкаліємічного метаболічного ацидозу.

Флудрокортизон викликає парадоксальне посилення канальцевої секреції калію.

Підсилює дію триптореліну, бусереліну, гонадореліну.

симптоми: клінічна картина гострого або хронічного передозування залежить від ступеня втрати рідини та електроліту. Передозування може призвести до гіпотензії, ортостатичних порушень та електролітного дисбалансу (гіпер- або гіпокаліємії, гіпонатріємії).

Гіперкаліємія може викликати серцеву аритмію, зниження АТ з периферичним колапсом кровообігу та неврологічними порушеннями, апатія, сплутаність свідомості).

Лікувальні заходи. У разі передозування або ознак гіповолемії лікування спіронолактоном слід негайно припинити.

— при гіповолемії та гіпонатріємії: заміщення натрію та об’єму.

— при гіпокаліємії: заміщення калію.

— при гіперкаліємії: тяжку гіперкаліємію необхідно негайно піддати інтенсивній терапії.

В тяжких випадка може бути проведений перитонеальний діаліз або гемодіаліз.

Специфічний антидот до спіронолактону невідомий.

при температурі не вище 30 °C.