ВЕЛОЗ - інструкція, склад, застосування, дозування, показання, протипоказання, відгуки

діюча речовина: rabeprazole;

1 таблетка містить рабепразолу натрію 10 мг або 20 мг;

допоміжні речовини: магнію оксид легкий, маніт (Е 421), кросповідон (XL-10), натрію гідроксид, повідон К-30, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний;

покриття (грунтове): гідроксипропілметилцелюлоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, етилцелюлоза, тальк, діетилфталат;

покриття (кишковорозчинне): гідроксипропілметилцелюлози фталат, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), тальк, діетилфталат.

круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою жовтого кольору.

Фармакодинаміка. Рабепразол належить до класу антисекреторних сполук, які у хімічному відношенні є заміщеними бензимідазолами. Препарат пригнічує секрецію шлункової кислоти шляхом специфічного пригнічення ферменту Н+/К+-АТФ-ази на секреторній поверхні парієтальних клітин шлунка. Ця ферментна система вважається кислотним (протонним) насосом, і, таким чином, рабепразол класифікується як інгібітор протонного насоса шлунка, що блокує фінальну стадію продукування кислоти. Рабепразол перетворюється в активну сульфонамідну форму шляхом протонування і, таким чином, реагує з доступними залишками цистеїну протонного насоса.

Після перорального прийому рабепразолу антисекреторний ефект спостерігається через 1 годину і досягає максимуму через 2-4 години. Ефект пригнічення базальної функції та стимулювання їжею секреції кислоти через 23 години після прийому першої дози рабепразолу становив 62 і 82 % відповідно, а тривалість цього ефекту досягала 48 годин. Ефективність рабепразолу щодо пригнічення секреції кислоти дещо посилюється у процесі щоденного прийому 1 таблетки (20 мг), але стабільне пригнічення секреції досягається через 3 дні після початку прийому цього препарату. Після завершення застосування рабепразолу секреторна активність нормалізується протягом 2-3 днів.

Після прийому 10 мг або 20 мг рабепразолу 1 раз на добу протягом 12 місяців у перші 2 - 8 тижнів терапії концентрація гастрину у сироватці зростає, що призводить до пригнічення секреції кислоти. Концентрація гастрину повертається до початкового рівня, як правило, протягом 1-2 тижнів після припинення лікування.

Дотепер немає даних щодо системних ефектів з боку центральної нервової системи, серцево-судинної і дихальної систем, які були б спричинені прийомом рабепразолу.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Велоз – таблетки, вкриті оболонкою, що розчиняється у кишечнику. Рабепразол швидко абсорбується з кишечнику. Пікові концентрації рабепразолу у плазмі крові досягаються приблизно через 3,5 години після прийому дози 20 мг. Пікові концентрації у плазмі крові (Смах) та площа під кривою (АUС) рабепразолу мають лінійний характер у діапазоні доз від 10 до 40 мг. Абсолютна біодоступність після перорального прийому 20 мг (порівняно з внутрішньовенним введенням) становить приблизно 52 % значною мірою через метаболізм першого проходження. Крім того, біодоступність не збільшується при багаторазовому прийомі рабепразолу натрію. Період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 1 годину (від 0,7 до 1,5 години), а сумарний кліренс становить відповідно до оцінок 283±98 мл/хв.

Їжа та час прийому протягом доби не впливають на абсорбцію рабепразолу натрію.

Розподіл. У людини ступінь зв’язування рабепразолу натрію з білками плазми крові становить близько 97 %.

Метаболізм та екскреція. У людини головними метаболітами, присутніми у плазмі крові, є тіоефір (МІ) і карбонова кислота (М6), а другорядні метаболіти, що присутні у низьких концентраціях, представлені сульфоном (М2), диметилтіоефіром (М4) і кон’югатом меркаптурової кислоти (М5). Незначну антисекреторну активність має лише диметиловий метаболіт (МЗ), однак він не присутній у плазмі крові.

Слід дотримуватися обережності при призначенні рабепразолу пацієнтам з відомою гіперчутливістю до ліків. Ризик перехресної гіперчутливості з іншими інгібіторами протонної помпи або заміщеними бензимідазолами не виключається.

Застосування пацієнтами літнього віку

Велоз метаболізується виключно у печінці. Оскільки з віком фізіологічна функція печінки може послаблюватися, у пацієнтів літнього віку можуть виникнути побічні реакції. Тому за пацієнтами літнього віку слід наглядати та дотримуватися рекомендацій щодо дозування та тривалості лікування.

Симптоматичне поліпшення у відповідь на терапію рабепразолом може відбуватись і при наявності злоякісного новоутворення шлунка, тому перед початком терапії Велозом необхідно виключити можливість наявності пухлин.

Пацієнтів, які проходять тривалий курс лікування (особливо тих, що лікуються більше одного року), слід регулярно обстежувати.

Пацієнтів слід попередити, що таблетки Велоз не можна розжовувати або дрібнити, а треба ковтати цілими.

Відзначалися патологічні зміни крові (тромбоцитопенія та нейтропенія). У більшості випадків іншої етіології не знаходили; зміни крові були неускладнені та зникали після припинення застосування рабепразолу.

Спостерігалися відхилення печінкових ферментів від норми. У більшості випадків іншої етіології не знаходили; порушення були неускладнені та зникали після припинення застосування рабепразолу.

У пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки не спостерігалося значної різниці частоти побічних ефектів при прийомі Велозу порівняно з такою у контрольній групі відповідної статі та віку. Лікарю слід дотримуватися обережності при призначенні препарату Велоз на ранніх стадіях терапії пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки, оскільки відсутні клінічні дані щодо застосування препарату пацієнтам цієї групи.

Під час лікування Велозом рекомендується періодично проводити гематологічні та біохімічні тестування.

Одночасне застосування атазанавіру та Велозу не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лікування інгібіторами протонної помпи, включаючи Велоз, підвищує ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella, Campylobacter та Clostridium difficile (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Гіпомагніємія.

Гіпомагніємія (симптоматична чи асимптоматична) може виникати у пацієнтів, які приймають інгібітори протонної помпи протягом трьох місяців та більше, та проявляється такими симптомами, як аритмія, судоми, тетанія. У більшості пацієнтів лікування гіпомагніємії вимагало припинення прийому ІПП та призначення замісної коригувальної терапії препаратами магнію. У пацієнтів при тривалому одночасному лікуванні з дигоксином чи препаратами, які призводять до гіпомагніємії (наприклад з діуретиками), потрібно контролювати рівень магнію у крові до початку і протягом лікування.

Функція щитовидної залози

Рекомендується слідкувати за функцією щитовидної залози під час лікування Велозом.

Особливості проведення дихальних тестів

Результати С-уреазних дихальних тестів можуть бути хибнонегативними під час прийому інгібіторів протонної помпи, таких як рабепразол, та антибіотиків, таких як амоксицилін, кларитроміцин та метронідазол. Тому для визначення наявності Helicobacter pylori дихальні тести слід проводити не раніше ніж через 4 тижні після закінчення лікування такими препаратами.

Ризик переломів

Припускають, що інгібітори протонної помпи підвищують ризик остеопорозозалежних переломів стегна, зап’ястка та хребців. Ризик переломів зростав у пацієнтів, які тривалий час (більше 1 року) отримували високі дози ІПП.

Як підтримувальну терапію при рефлюкс-езофагіті Велоз можна призначати тільки пацієнтам із рецидивами хвороби. Не слід призначати Велоз тим, хто не потребує підтримувальної терапії. Рекомендовано припинити лікування за умови покращення стану здоров’я за допомогою дієти, обмеження вживання алкоголю, а також у разі відсутності загострень протягом тривалого часу. Ретельне обстеження, а саме періодична ендоскопія, показане при підтримувальній терапії.

Лікування неерозивної рефлюксної хвороби показане пацієнтам, які мають повторювані симптоми рефлюксу, зокрема печію та кислотний рефлюкс (близько двох разів на тиждень). Застосування Велозу може приховувати симптоми злоякісної пухлини (наприклад раку шлунка чи кишечнику) та інші захворювання шлунково-кишкового тракту. Тому слід виключити наявність цих захворювань перед призначенням Велозу.

За умови призначення Велозу пацієнту з рефлюксною хворобою без ерозій лікарю слід пересвідчитись у ефективності лікування після 2 тижнів застосування препарату. Якщо симптоми не зникли, є ймовірність, що рефлюксна хвороба не є причиною їх виникнення. В такому випадку лікар повинен застосувати інший метод лікування.

Якщо Велоз призначають з метою ерадикації Helicobacter pylori, важливо звернути увагу на протипоказання, особливості застосування, клінічно значимі побічні реакції та інші застереження, вказані в інструкціях для медичного застосування інших лікарських засобів, які застосовують з метою ерадикації.

Не було виявлено порушення фертильності чи шкоди для плода, пов’язаних із застосуванням рабепразолу натрію, проте спостерігалося незначне плацентарне проникнення.

Невідомо, чи проникає натрію рабепразол у грудне молоко у жінок, тому Велоз не застосовують у період годування груддю.

Враховуючи властивий рабепразолу профіль побічних реакцій, можна вважати, що препарат не повинен негативно впливати на керування автотранспортом та роботу з потенційно небезпечними механізмами. Однак у разі виникнення сонливості рекомендується утримуватися від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.Система CYP-450Рабепразол натрію метаболізується системою печінкових ферментів CYP-450, а саме CYP2C19 та CYP3A4. Рабепразол натрію не має фармакокінетичних чи клінічно значущих взаємодій з варфарином, фенітоїном, теофіліном чи діазепамом, кожен з яких метаболізується CYP-450.Взаємодії, спричинені пригніченням секреції шлункової кислотиНатрію рабепразол спричинює сильне та тривале зниження продукування шлункової кислоти. Таким чином, рабепразол, у принципі, може взаємодіяти з препаратами, абсорбція яких залежить від показника рН шлункового вмісту. Одночасне застосування рабепразолу натрію та кетоконазолу або ітраконазолу може призвести до зниження концентрації останніх у плазмі, а застосування з дигоксином може призвести до підвищення концентрації останнього. Тому окремим пацієнтам, які застосовують зазначені препарати разом з Велозом, слід перебувати під наглядом лікаря для визначення необхідності коригування дози. АнтацидиУ пацієнтів, які одночасно з рабепразолом натрію приймали антациди, не спостерігалося взаємодії препарату з антацидами, такими як алюмінію чи магнію гідроксид.АтазанавірОдночасне застосування атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг з омепразолом (40 мг 1 раз на добу) або атазанавіру 400 мг з ланзопразолом (60 мг 1 раз на добу) призводило до значного зниження експозиції атазанавіру. Абсорбція атазанавіру залежить від рН. Очікуються схожі результати застосування інших інгібіторів протонної помпи. Інгібітори протонної помпи, включаючи рабепразол, не слід застосовувати у комбінації з атазанавіром (див. розділ Особливості застосування).ЇжаВживання їжі з низьким вмістом жирів не впливає на абсорбцію рабепразолу натрію. Прийом рабепразолу натрію з жирною їжею може затримати абсорбцію на 4 години і більше, проте максимальна концентрація та рівень абсорбції залишаються незмінними.ЦиклоспоринРабепразол натрію інгібує метаболізм циклоспорину. Цей рівень інгібування аналогічний рівню інгібування омепразолом.Лікарські засоби, які протипоказані для одночасного застосування з Велозом

Лікарські засоби, які слід призначати з обережністю

Дорослі, у тому числі пацієнти літнього віку.

Активна пептична виразка дванадцятипалої кишки та активна доброякісна виразка шлунка: рекомендована доза при цих захворюваннях становить 20 мг 1 раз на добу вранці.

У більшості пацієнтів з активною пептичною виразкою дванадцятипалої кишки час, необхідний для загоєння виразки, становить до 4 тижнів. Слід, однак, відзначити, що деяким пацієнтам для одужання слід приймати Велоз додатково протягом ще 4 тижнів. У більшості пацієнтів з активною доброякісною виразкою шлунка загоєння відбувається за 6 тижнів, але деяким пацієнтам, нечутливим до лікування, для загоєння виразок слід приймати Велоз додатково протягом ще 6 тижнів.

Ерозивна або виразкова гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: рекомендована доза при цих захворюваннях становить 20 мг 1 раз на добу протягом 4-8 тижнів.

Довготривале лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (підтримувальна терапія ГЕРХ): для тривалого лікування можна застосовувати підтримувальні дози Велозу 10 мг або 20 мг 1 раз на добу (залежно від ефективності лікування).

Симптоматичне лікування ГЕРХ від помірного до дуже тяжкого ступеня: пацієнтам без езофагіту Велоз призначають у дозі 10 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тижнів лікування симптоми не зникають, слід провести додаткове обстеження пацієнта. Як тільки симптоми зникнуть, подальшого контролю симптомів можна досягти використанням режиму «за вимогою»: застосовувати 10 мг 1 раз на добу за потребою.

Синдром Золлінгера-Еллісона: дозу підбирають індивідуально.

Початкова доза – 60 мг на добу. Можна застосовувати разову дозу до 100 мг на день. У разі необхідності дозу підвищують і призначають препарат у дозі 120 мг на добу – по 60 мг 2 рази на добу. Лікування продовжують стільки, скільки це клінічно необхідно.

Деякі хворі із синдромом Золлінгера-Еллісона отримували лікування рабепразолом натрію протягом 1 року.

Ерадикація Н. pylori: пацієнтам з Н. pylori слід застосовувати відповідні комбінації Велозу з антибіотиками.

Рекомендується призначення протягом 7 днів:

Велоз 20 мг 2 рази на добу + кларитроміцин 500 мг 2 рази на добу та амоксицилін 1 г 2 рази на добу.

За показаннями, що потребують прийому лише 1 раз на добу, таблетки Велоз слід приймати вранці до прийому їжі. Хоча ні прийом у першу половину дня, ні вживання їжі не продемонстрували впливу на дію рабепразолу натрію, цей режим застосування більш сприятливий для лікування. Таблетки Велоз не можна розжовувати або дрібнити, їх слід ковтати цілими.

Порушення функції нирок та печінки. Пацієнти з порушеннями функції нирок або печінки не потребують коригування дози Велозу.

Досвід навмисного або випадкового передозування обмежений. Жодних симптомів, пов’язаних із передозуванням, не виявлено. Максимальна доза не перевищувала 180 мг рабепразолу натрію 1 раз на день під час лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

Лікування. Специфічний антидот для Велозу невідомий. Натрію рабепразол добре зв’язується з білками плазми і не виводиться під час діалізу. При передозуванні необхідно проводити симптоматичне та підтримувальне лікування.

Найбільш частими побічними реакціями, про які повідомлялося, були: головний біль, діарея, абдомінальний біль, астенія, метеоризм, висипання та сухість у роті. Побічні ефекти, що спостерігались, були здебільшого незначними, помірними і швидко минали.

Інфекції та інвазії: інфекції.

Кров та лімфатична система: анемія, еозинофілія, еритроцитопенія, лімфопенія, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз.

З боку імунної системи: гіперчутливість (включаючи кропив’янку, набряк обличчя, артеріальну гіпотензію та диспное; еритема, бульозні реакції та гострі системні алергічні реакції, що зазвичай зникають після припинення лікування).

З боку метаболізму: анорексія, гіпомагніємія, гіпонатріємія.

Психічні розлади: безсоння, знервованість, депресія, сплутаність свідомості.

З боку нервової системи: головний біль, сонливість, запаморочення, слабкість у кінцівках, оніміння кінцівок, гіпестезія, зниження сили стиснення кисті, порушення мовлення, дезорієнтація, делірій, кома.

З боку органів зору: розлади зору, збільшення внутрішньоочного тиску.

Судинні розлади: периферійний набряк, артеріальна гіпертензія, пальпітація.

З боку дихальної системи: кашель, фарингіт, риніт, бронхіт, синусит, глосит.

З боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, абдомінальний біль, запор, метеоризм, відчуття переповнення та важкості у шлунку, кандидоз; диспепсія, сухість у роті, відрижка; гастрит, стоматит, порушення відчуття смаку; ентерит, езофагіт, хейліт, печія, геморой.

Розлади печінки і жовчовивідних шляхів: гепатит, жовтяниця, печінкова енцефалопатія1.

З боку шкіри та підшкірних тканин: висип, еритема (бульозні реакції та гострі системні алергічні реакції, що зазвичай зникають після припинення лікування); свербіж, пітливість, бульозні реакції; мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), синдром Стівенса-Джонсона.

З боку кістково-м’язової системи: неспецифічний біль, біль у спині; міалгія, судоми ніг, артралгія.

З боку нирок та сечовивідної системи: інфекції сечовивідних шляхів, інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи: гінекомастія, посилення ерекції.

Загальні розлади: астенія, грипоподібний синдром, нездужання; біль у грудях, озноб, жар, спрага, алопеція.

Лабораторні показники: збільшення рівня печінкових ферментів (АЛТ, АСТ), ЛДГ, гамма-глутамілтрансферази, лужної фосфатази, загального білірубіну, збільшення маси тіла, протеїнурія, збільшення рівня загального холестерину, тригліцеридів, азоту сечовини, підвищення рівня ТСГ, КФК, сечової кислоти, глюкози сечі, гіперамоніємія.

У поодиноких випадках печінкова енцефалопатія спостерігалась у пацієнтів із цирозом. Слід бути обережними при призначенні лікування препаратом Велоз пацієнтам с тяжкими порушеннями функції печінки (див. розділ «Особливості застосування»).

Побічні реакції, які мають клінічне значення:

- шок та анафілактичні реакції;
- панцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз та гемолітична анемія;
- фульмінантна форма гепатиту, порушення функції печінки, жовтяниця;
- інтерстиціальна пневмонія;
- токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенаса-Джонсона, мультиформна еритема;
- гостра ниркова недостатність, інтерстиційний нефрит;
- гіпонатріємія;
- рабдоміоліз.

Побічні реакції, які мають клінічне значення та властиві інгібіторам протонної помпи:

- порушення зору;
- ангіоневротичний набряк, бронхіальний спазм;
- сплутаність свідомості.

Система CYP-450

Рабепразол натрію метаболізується системою печінкових ферментів CYP-450, а саме CYP2C19 та CYP3A4.

Рабепразол натрію не має фармакокінетичних чи клінічно значущих взаємодій з варфарином, фенітоїном, теофіліном чи діазепамом, кожен з яких метаболізується CYP-450.

Взаємодії, спричинені пригніченням секреції шлункової кислоти

Натрію рабепразол спричинює сильне та тривале зниження продукування шлункової кислоти. Таким чином, рабепразол, у принципі, може взаємодіяти з препаратами, абсорбція яких залежить від показника рН шлункового вмісту. Одночасне застосування рабепразолу натрію та кетоконазолу або ітраконазолу може призвести до зниження концентрації останніх у плазмі, а застосування з дигоксином може призвести до підвищення концентрації останнього. Тому окремим пацієнтам, які застосовують зазначені препарати разом з Велозом, слід перебувати під наглядом лікаря для визначення необхідності коригування дози.

Антациди

У пацієнтів, які одночасно з рабепразолом натрію приймали антациди, не спостерігалося взаємодії препарату з антацидами, такими як алюмінію чи магнію гідроксид.

Атазанавір

Одночасне застосування атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг з омепразолом (40 мг 1 раз на добу) або атазанавіру 400 мг з ланзопразолом (60 мг 1 раз на добу) призводило до значного зниження експозиції атазанавіру. Абсорбція атазанавіру залежить від рН. Очікуються схожі результати застосування інших інгібіторів протонної помпи. Інгібітори протонної помпи, включаючи рабепразол, не слід застосовувати у комбінації з атазанавіром (див. розділ «Особливості застосування»).

Їжа

Вживання їжі з низьким вмістом жирів не впливає на абсорбцію рабепразолу натрію. Прийом рабепразолу натрію з жирною їжею може затримати абсорбцію на 4 години і більше, проте максимальна концентрація та рівень абсорбції залишаються незмінними.

Циклоспорин

Рабепразол натрію інгібує метаболізм циклоспорину. Цей рівень інгібування аналогічний рівню інгібування омепразолом.

Лікарські засоби, які протипоказані для одночасного застосування з Велозом

Лікарські засоби, які слід призначати з обережністю