ТРИФАС (TRIFAS)

фармакодинамічні властивості

Тораземід діє як салуретик через інгібування ренальної абсорбції натрію та хлору у висхідній частині петлі Хенлея нирок.

У людини діуретичний ефект після парентерального та пероральне введення настає швидко з максимальним ефектом протягом перших 2–3 год та триває до 12 год.

Антигіпертензивний ефект торасеміду починається повільно після перорального введення протягом першого тижня лікування, максимальний антигіпертензивний ефект досягається не пізніше, ніж через 12 тижнів. Торасемід знижує кров’яний тиск за рахунок зниження периферичного опору.

Фармакокінетичні властивості

Поглинання та розподіл.

Торасемід швидко та майже повністю абсорбується після перорального введення, досягаючи максимального рівня в плазмі крові через 1–2 год. Біодоступність становить близько 80-90%. Торасемід більше чим на 99% зв’язується з білками плазми крові, метаболіти М1, М3 та М5 до 86%, 95% та 97%. Vz — 16 л.

Біотрансформація.

Торасемід метаболізується у людей до трьох метаболітів M1, M3 та M5. Метаболіти M1 та M5 утворюються шляхом поступового окислення метильної групи на фенильному кільці карбонової кислоти, метаболіт M3 за рахунок гідроксилювання кільця.

Метаболіти M2 та M4, виявлені в експериментах на тваринах, не були виявлені у людей.

Торасемід та його метаболіти характеризуються лінійною кінетикою дози. C_max в плазмі крові та AUC збільшуються пропорційно дозі.

Виведення.

Термінальний Т_½ торасеміду та його метаболітів у здорових осіб становить від 3 до 4 год. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, нирковий кліренс становить близько 10 мл/хв.

есенціальна АГ. Лікування та профілактика рецидивів набряків та/або випотів внаслідок серцевої недостатності.

Трифас 20 ампули. Лікування набряків та/або випотів, спричинених серцевою недостатністю, якщо необхідно в/в застосування ЛЗ (напр. набряк легенів через гостру серцеву недостатність).

Трифас 200. Виключно для хворих з значним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <20 мл/хв та/або концентрація креатиніну в плазмі крові >6 мл/дл). Для збереження залишкового діурезу при тяжкій нирковій недостатності, а також в умовах гемодіалізу при наявності хоч якогось остаточного діурезу (>200 мл протягом 24 год), якщо є набряки, випіт та/або підвищення АТ.

есенціальна АГ. Лікування починають з застосування ½ табл Трифас Cor на добу (еквівалент 2,5 мг торасеміду). Зниження АТ відбувається на протязі 1-го тижня застосування. Максимальне значення ефекту досягається на 12 тижні. За відсутності ефекту через 12 тижнів, добову доза підвищують до 1 табл Трифас Cor (еквівалент 5 мг торасеміду).

Набряки та/або випоти. Лікування починають з 1 табл на добу Трифас Cor або ½ табл Трифас 10 (еквівалент 5 мг торасеміду). Якщо добової дози 5 мг недостатньо, то застосовують 10 мг торасеміду. Залежно від ступеню тяжкості стану хворого дозу можна підвищити до 20 мг.

Дозу табл Трифас 200 встановлюють індивідуально, в залежності від ступеня тяжкості ниркової недостатності. Лікування починають з застосування ¼ табл Трифас 200 на добу (еквівалент 50 мг торасеміду). У разі недостатнього сечовипускання, підвищують до ½ таблетки Трифас 200 (еквівалент 100 мг торасеміду). Максимальна добова доза — 1 табл. Таблетки легко діляться на 2 або 4 частини.

Трифас 20 ампули

Дорослі. Лікування починати з введення однократної дози 2 мл Трифас 20 ампули. У разі недостатнього ефекту, разову дозу підвищити до 4 мл ЛЗ Трифас 20 ампули. Якщо і в цьому випадку ефект недостатній, короткочасно застосовують (не більше 3 діб) добову дозу 8 мл ЛЗ Трифас 20 ампули (еквівалент 40 мг торасеміду).

Гострий набряк легенів. Лікування починають з введення однократної дози 4 мл препарату Трифас 20 ампули (еквівалент 20 мг торасеміду). В залежності від ефекту, дозу можна повторити через 30 хв. Не перевищувати максимальну добову дозу 20 мл препарату Трифас 20 ампули (еквівалент 100 мг торасеміду).

Р-н для ін’єкцій вводити в/в повільно. Забороняється вводити розчин в/а! Вводити тільки чистий р-н.

• підвищена чутливість до активної речовини, сульфонілсечовини або будь-якої з допоміжних речовин ЛЗ;
• порушення функції нирок з анурією;
• печінкова кома;
• гіпотензія;
• гіповолемія;
• гіпонатріємія, гіпокаліємія;
• значні порушення сечовипускання (наприклад, через гіпертрофію простати);
• грудне вигодовування.

тромбоцитопенія, еритропенія та/або лейкопенія, алергічні реакції, реакції гіперчутливості (анафілактичний шок), метаболічний алкалоз, гіперглікемія, гіпокаліємія, гіповолемія, гіпонатріємії, головний біль, запаморочення (особливо на початку лікування), парестезія, непритомність, церебральна ішемія, помутніння зору, шум у вухах, втрата слуху, ішемія міокарда, аритмія, стенокардія, гострий інфаркт міокарда, тромбоемболічні ускладнення, гіпотензія, серцеві та центральні порушення кровообігу, шлунково-кишкові порушення (боль у животі, нудота, блювота, діарея, запор (особливо на початку лікування)), ксеростомія, панкреатит, підвищена гамма-глутамілтрансферази, свербіж, висип, реакції фоточутливості, важкі шкірні реакції, м’язові спазми (особливо на початку лікування), затримки сечі та розширення сечового міхура, підвищена стомлюваність, слабкість (особливо на початку лікування).

ЛЗ не слід використовувати при:

• подагрі;
• аритмії (напр, СА–блокада, АВ–блокада II або III ступеня);
• патологічних змінах кислотно-основного балансу;
• одночасній терапії препаратами літію, аміноглікозидами або цефалоспорином;
• патологічних змінах у картині крові (наприклад, тромбоцитопенія або анемія у хворих без ниркової недостатності);
• Ниркова недостатність внаслідок нефротоксичних речовин.
• а також дітям до 18 років.

Оскільки може спостерігатися збільшення рівня глюкози в крові, рекомендується ретельно контролювати обмін вуглеводів у пацієнтів з латентним або маніфестним цукровим діабетом.

Особливо на початку лікування та у пацієнтів похилого віку слід звернути увагу на ознаки втрати електролітів та гемоконцентрації.

Для більш тривалого лікування торасемідом необхідно проводити регулярну перевірку електролітного балансу, зокрема калію в плазмі крові. Рівні глюкози в крові, сечова кислота, сечовина, креатинін та ліпіди в крові, а також картина крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити) також слід перевіряти через регулярні проміжки часу.

не рекомендуємі комбінації

Торасемід може збільшувати вираженість наступних побічні ефекти, особливо в високих дозах: ото- та нефротоксичний ефект аміноглікозидних антибіотиків (наприклад, канаміцин, гентаміцин, тобраміцин) та цитостатичних похідних платини, а також нефротоксичний ефект цефалоспоринів.

Супутня терапія торасемідом і літієм може призвести до збільшення концентрації літію в плазмі крові і, таким чином, до збільшення ефектів та побічних ефектів літію.

Комбінації, що вимагають особливої уваги

Тораземід посилює вплив інших антигіпертензивних ЛЗ, особливо таких, як інгібітори АПФ. Якщо інгібітори АПФ застосовуються додатково або відразу після терапії торасемідом, може виникнути надмірне зниження АТ.

Індукований торасемідом дефіцит калію може призвести до посилення побічних ефектів супутніх препаратів наперстянки.

Торасемід може знижувати дію протидіабетичних ЛЗ.

Пробенецид та НПЗП (наприклад, індометацин, АСК) можуть послабити діуретичний та гіпотензивний ефекти торасеміду.

Торасемід може підвищити токсичну дію саліцилатів на ЦНС.

Торасемід може посилювати вплив теофіліну, а також курареподібнів препаратів.

Лаксативи, а також мінерало- та глюкокортикоїди можуть збільшити втрату калію, викликану торасемідом.

Торасемід може знижувати вазоконстрикторний ефект катехоламінів (наприклад, епінефрину, норепінефрину).

симптоми інтоксикації

Типова картина отруєння невідома. Передозування може призвести до тяжкого діурезу з ризиком втрати рідини та електролітів, можливою сонливості, синдрому сплутаності, симптоматичної гіпотензії, колапсу та шлунково-кишкових симптомів.

Терапія інтоксикацій

Антидот невідомий. Симптоми інтоксикації зазвичай зникають шляхом зменшення дози або припинення прийому препарату та одночасного заміщення рідини та електроліту. Торасемід не діалізується, тому гемодіаліз не прискорює його усунення.

при температурі не вище 25 °C.