ЛЕВОКСИМЕД таблетки (LEVOXIMED tablets, ЛЕВОКСИМЕД таблетки)

лікування нижчезазначених інфекцій, спричинених чутливими до левофлоксацину мікроорганізмами:

— гострий бактеріальний синусит;

— загострення хронічного бронхіту;

— негоспітальна пневмонія;

— ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин.

Лікування нижчезазначених інфекцій, коли застосування інших бактеріальних засобів, які зазвичай призначаються для початкового лікування даних інфекцій, неможливе:

— ускладнені інфекції сечовидільного тракту (у тому числі пієлонефрит);

— хронічний бактеріальний простатит;

— неускладнений цистит;

— легенева форма сибірської виразки (постконтактна профілактика та лікування).

препарат призначений для перорального застосування. Таблетки слід ковтати не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Приймати препарат можна незалежно від прийому їжі.

Препарат слід застосовувати щонайменше за 2 год до або після застосування солей заліза, солей цинку, антацидів, що містять магній або алюміній, диданозину (лише для форм, які містять алюміній або магній у буферних засобах) та сукральфату.

Препарат можна застосовувати для завершення курсу терапії у пацієнтів, які продемонстрували поліпшення у ході первинного лікування левофлоксацином, р-ном для інфузій, використовуючи при цьому такі ж дозування.

Доза залежить від типу, тяжкості інфекції та чутливості ймовірного збудника.

Рекомендоване дозування.

Таблиця 2. Пацієнти з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥50 мл/хв)

Таблиця 3. Пацієнти з порушеною функцією нирок (кліренс креатиніну <50 мл/хв)

¹Після гемодіалізу або хронічного амбулаторного перитонеального діалізу (ХАПД) додаткові дози не потрібні.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Таким пацієнтам корекція дози не потрібна, оскільки левофлоксацин незначною мірою метаболізується в печінці та виводиться переважно нирками.

Пацієнти літнього віку. Якщо ниркова функція не порушена, немає потреби в корекції дози таким пацієнтам.

• підвищена чутливість до левофлоксацину, інших фторхінолонів або інших компонентів препарату;

• епілепсія;
• ушкодження сухожилля, пов’язані з попереднім застосуванням фторхінолонів;

• дитячий вік (до 18 років);
• період вагітності;

• період годування груддю.

частота побічних реакцій визначалася за допомогою таких критеріїв: дуже часто (>1/10), часто (від >1/100 до <1/10), нечасто (від >1/1000 до <1/100), рідко (від >1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (>1/10 000), невідомо (неможливо визначити за наявними даними).

Інфекції та інвазії: нечасто — грибкові інфекції (включаючи гриби роду Candida), проліферація інших резистентних мікроорганізмів.

З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто — лейкопенія, еозинофілія; рідко — нейтропенія, тромбоцитопенія; невідомо — агранулоцитоз, гемолітична анемія, панцитопенія.

З боку імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості, у тому числі ангіоневротичний набряк; невідомо — анафілактичний/анафілактоїдний шок.

З боку метаболізму та харчування: нечасто — анорексія; рідко — гіпоглікемія (в основному у хворих на цукровий діабет); невідомо — гіперглікемія, гіпоглікемічна кома.

З боку психіки: часто — безсоння; нечасто — тривожність, сплутаність свідомості, нервовість; рідко — психотичні реакції (включаючи галюцинації, параною), депресія, ажитація, незвичайні сновидіння, нічні жахи; невідомо — психотичні реакції із самодеструктивною поведінкою (включаючи суїцидальну спрямованість мислення або дій).

З боку нервової системи: часто — головний біль, запаморочення; нечасто — сонливість, тремор, дисгевзія; рідко — судоми, парестезія; невідомо — периферична сенсорна або сенсомоторна нейропатія, паросмія (включаючи аносмію), дискінезія, екстрапірамідні розлади, агевзія, синкопе, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія.

З боку органа зору: рідко — зорові порушення, такі як затуманення зору; невідомо — тимчасова втрата зору, увеїт.

З боку органа слуху та рівноваги: нечасто — вертиго; рідко — шум у вухах; невідомо — порушення слуху, втрата слуху.

З боку серця: рідко — тахікардія, відчуття серцебиття; невідомо — шлуночкова тахікардія (що може призводити до зупинки серця), шлуночкова аритмія типу torsade de pointes (переважно у пацієнтів із факторами ризику подовження інтервалу Q–T), подовження інтервалу Q–T на ЕКГ.

З боку судин: рідко — артеріальна гіпотензія.

З боку дихальної системи: нечасто — диспное; невідомо — бронхоспазм, алергічний пневмоніт.

З боку травного тракту: часто — діарея, блювання, нудота; нечасто — абдомінальний біль, диспепсія, метеоризм, запор; невідомо — геморагічна діарея, що може свідчити про ентероколіт (включаючи псевдомембранозний коліт), панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: часто — підвищення показників печінкових ферментів у плазмі крові (АлАТ/АсАТ, лужна фосфатаза, ГГТП); нечасто — підвищення рівня білірубіну в плазмі крові; невідомо — жовтяниця та тяжке ураження печінки (включаючи випадки гострої печінкової недостатності, іноді — летальні), переважно у пацієнтів з тяжкими основними захворюваннями, гепатит.

З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — висипання, свербіж, кропив’янка, гіпергідроз; невідомо — токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), синдром Стівенса — Джонсона, мультиформна еритема, реакції фоточутливості, лейкоцитопластичний васкуліт, стоматит.

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: нечасто — артралгія, міалгія; рідко — ураження сухожиль, у тому числі їх запалення (наприклад ахіллового сухожилля), м’язова слабкість, яка може мати особливе значення для хворих на міастенію гравіс; невідомо — рабдоміоліз, розрив сухожилля (наприклад ахіллового), розрив зв’язок, розрив м’язів, артрит.

З боку нирок та сечовидільної системи: нечасто — підвищені показники креатиніну в плазмі крові; рідко — гостра ниркова недостатність (наприклад внаслідок інтерстиціального нефриту).

Загальні розлади: нечасто — астенія; рідко — пірексія; невідомо — біль, у тому числі у спині, грудях та кінцівках.

Серед інших небажаних побічних реакцій, що асоціюються з прийомом фторхінолонів, — напади порфирії у пацієнтів з наявністю цієї патології.

для метицилінрезистентного Staphylococcus aureus (MRSA) існує дуже висока ймовірність корезистентності до фторхінолонів, у тому числі до левофлоксацину. У зв’язку із цим препарат не рекомендований для лікування інфекцій, відомим чи підозрюваним збудником яких є MRSA, за винятком випадків, коли результати лабораторних тестів підтвердили чутливість збудника до левофлоксацину.

Препарат можна застосовувати для лікування гострого бактеріального синуситу та загострення хронічного бронхіту, якщо ці інфекції були діагностовані відповідним чином.

Резистентність до фторхінолонів у E. coli (найбільш частого збудника інфекцій сечовивідних шляхів) варіює у різних країнах. При призначенні фторхінолонів слід враховувати місцеву поширеність резистентності E. coli до фторхінолонів.

У разі легеневої форми сибірської виразки застосування ґрунтується на даних сприйнятливості in vitro Bacillus anthracis та експериментальних даних на тваринах, а також на обмежених даних щодо застосування у людей. Лікарі повинні враховувати національні та/або міжнародні документи консенсусу щодо лікування сибірської виразки.

Тендиніт та розриви сухожиль. При застосуванні хінолонів, у тому числі левофлоксацину, можливе виникнення тендинітів, що можуть призводити до розриву сухожиль, включаючи ахіллове сухожилля. Тендиніти та розриви сухожиль, іноді білатеральні, можуть виникати через 48 год після застосування левофлоксацину та навіть через кілька місяців після припинення його застосування. Найбільш схильні до тендинітів та розривів сухожиль пацієнти віком ≥60 років, пацієнти, які отримують добову дозу 1000 мг левофлоксацину, а також пацієнти, яких лікують кортикостероїдами. Пацієнтам літнього віку добову дозу слід коригувати, зважаючи на кліренс креатиніну, та контролювати їх стан. При підозрі на тендиніт застосування препарату слід негайно припинити та розпочати належне лікування (наприклад забезпечити іммобілізацію сухожилля).

Захворювання, спричинені Clostridium difficile. Діарея, особливо тяжка, персистуюча та/або геморагічна, під час або після застосування левофлоксацину (навіть протягом декількох тижнів після лікування) може бути симптомом хвороби, спричиненої Clostridium difficile, найтяжчою формою якої є псевдомембранозний коліт. Захворювання, зумовлене Clostridium difficile, за своєю тяжкістю може варіювати від легкого до небезпечного для життя ступеня; найбільш його тяжкою формою є псевдомембранозний коліт. У зв’язку із цим важливо враховувати цей діагноз у пацієнтів, у яких на тлі лікування левофлоксацином або після нього розвивається серйозна діарея. Якщо підозрюється захворювання, обумовлене Clostridium difficile, слід негайно припинити застосування препарату та одразу розпочати належне лікування. Засоби, що пригнічують перистальтику, у цій клінічній ситуації протипоказані.

Реакції гіперчутливості. Під час застосування левофлоксацину можливий розвиток серйозних, потенційно летальних реакцій гіперчутливості (від ангіоневротичного набряку до анафілактичного шоку), навіть після застосування першої дози. При виникненні таких реакцій слід негайно припинити застосування препарату, звернутися до лікаря та розпочати відповідне лікування.

Тяжкі бульозні реакції. При застосуванні левофлоксацину повідомлялося про тяжкі бульозні реакції, такі як синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, навіть після застосування першої дози. При виникненні шкірних реакцій та реакцій на слизовій оболонці слід негайно припинити застосування препарату, звернутися до лікаря та розпочати відповідне лікування.

Порушення метаболізму. Під час застосування хінолонів, у тому числі левофлоксацину, особливо у хворих на цукровий діабет, які одночасно приймають пероральні гіпоглікемічні засоби (у тому числі глібенкламід) чи інсулін, повідомлялося про зміни рівня глюкози у крові (гіперглікемія, гіпоглікемія). Зафіксовано випадки гіпоглікемічної коми. Під час застосування препарату у хворих на цукровий діабет слід контролювати рівень глюкози у плазмі крові.

Фотосенсибілізація. Під час застосування левофлоксацину у рідісних випадках можливий розвиток фотосенсибілізації. Пацієнтам не рекомендується піддаватися дії сильних сонячних променів чи штучного УФ-випромінювання (наприклад лампи штучного ультрафіолетового випромінювання, солярій) під час застосування препарату та протягом 48 год після припинення його застосування.

Психотичні порушення. Під час застосування хінолонів, у тому числі левофлоксацину, повідомлялося про психотичні реакції. У дуже рідкісних випадках вони прогресували до суїцидальних думок та самодеструктивної поведінки, іноді лише після прийому єдиної дози левофлоксацину. У разі, якщо у пацієнта виникають ці реакції, застосування препарату слід припинити та вжити відповідних заходів. Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із психотичними розладами або з психічними захворюваннями в анамнезі.

Подовження інтервалу Q–T. Препарат застосовувати з обережністю пацієнтам з відомими факторами ризику подовження інтервалу Q–T, наприклад, такими:

— вроджений синдром подовження інтервалу Q–T;

— одночасне застосування засобів, відомих своєю здатністю подовжувати інтервал Q–T (наприклад протиаритмічні засоби класу ІА та ІІІ, трициклічні антидепресанти, макроліди, антипсихотичні засоби);

— нескоригований електролітний дисбаланс (наприклад гіпокаліємія, гіпомагніємія);

— хвороба серця (наприклад серцева недостатність, інфаркт міокарда, брадикардія).

Пацієнти жіночої статі та особи літнього віку можуть бути більш чутливими до лікарських засобів, що подовжують інтервал Q–T. Препарат слід застосовувати з обережністю у таких категорій пацієнтів.

Периферичні нейропатії. Під час застосування хінолонів, у тому числі левофлоксацину, повідомлялося про сенсорну чи сенсомоторну периферичну нейропатію, яка може швидко наставати, у пацієнтів, які приймали фторхінолони, включаючи левофлоксацин. Слід припинити застосування препарату, якщо у пацієнта спостерігаються симптоми нейропатії, щоб попередити виникнення незворотного стану.

Гепатобіліарні порушення. При застосуванні левофлоксацину зафіксовано випадки некротичного гепатиту аж до печінкової недостатності, що становить загрозу для життя, переважно у пацієнтів з тяжкими основними захворюваннями, наприклад сепсисом. Слід припинити застосування препарату та звернутися до лікаря, якщо виникають такі прояви та симптоми хвороби печінки, як анорексія, жовтяниця, чорна сеча, свербіж чи біль у ділянці живота.

Загострення myasthenia gravis. Фторхінолони, включаючи левофлоксацин, блокують нервово-м’язову передачу та можуть провокувати м’язову слабкість у пацієнтів із myasthenia gravis. При застосуванні фторхінолонів у післяреєстраційний період повідомлялося про серйозні побічні реакції, включаючи летальні випадки та необхідність підтримки дихання, у пацієнтів з myasthenia gravis. Препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів із myasthenia gravis в анамнезі.

Порушення зору. Якщо під час застосування препарату спостерігається порушення зору або інший вплив на очі, слід негайно звернутися до офтальмолога.

Суперінфекція. При застосуванні левофлоксацину, особливо довготривалому, можливі розвиток опортуністичних інфекцій та ріст резистентних мікроорганізмів. Якщо під час застосування препарату розвивається суперінфекція, слід вжити належних заходів.

Застосування у пацієнтів, схильних до судом. Препарат протипоказаний пацієнтам з епілепсією в анамнезі. Як і інші хінолони, препарат слід застосовувати з надзвичайною обережністю у пацієнтів, схильних до судом, таких як пацієнти з ураженнями ЦНС, при одночасній терапії фенбуфеном та подібними до нього НПЗП або засобами, що підвищують судомну готовність (знижують судомний поріг), такими як теофілін. У разі появи судом лікування препаратом слід припинити.

Застосування у пацієнтів із недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Пацієнти з латентними чи наявними дефектами активності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази можуть бути схильними до гемолітичних реакцій при лікуванні антибактеріальними засобами групи хінолонів, тому препарат їм слід застосовувати з обережністю та моніторувати можливе виникнення гемолізу.

Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок. Оскільки левофлоксацин виводиться переважно нирками, необхідна корекція дози для хворих із порушеннями функції нирок (нирковою недостатністю).

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність. Дані щодо застосування левофлоксацину у вагітних обмежені.

Через відсутність досліджень за участю людей та можливе ушкодження хінолонами суглобового хряща в організмі, який росте, препарат протипоказаний у період вагітності. Якщо під час лікування препаратом настає вагітність, про це слід повідомити лікаря.

Період годування груддю. Даних щодо виділення левофлоксацину у грудне молоко недостатньо, хоча інші фторхінолони екскретуються в грудне молоко. Через відсутність досліджень за участю людей та можливе ушкодження фторхінолонами суглобового хряща в організмі, який росте, препарат протипоказаний у період годування груддю.

Фертильність. Левофлоксацин не призводив до розладів фертильності та репродуктивної функції у тварин.

Діти. Препарат протипоказаний дітям (віком до 18 років).

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. При застосуванні препарату можливий розвиток побічних реакцій з боку нервової системи (запаморочення/вертиго, сонливість, порушення зору), які можуть знижувати здатність до концентрації уваги та швидкість психомоторних реакцій, що слід враховувати при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами.

солі заліза, солі цинку, антациди, що містять магній та алюміній, диданозин. Можливе значне зменшення абсорбції левофлоксацину при його одночасному застосуванні з солями заліза та антацидами, що містять магній чи алюміній, диданозидом (лише для форм, які містять буферні агенти алюмінію або магнію). Одночасне застосування фторхінолонів із мультивітамінами, що містять цинк, призводить до зниження їх абсорбції при пероральному прийомі. Левофлоксацин слід приймати не менше ніж через 2 год після застосування препаратів, що містять двовалентні або тривалентні катіони, такі як солі заліза, або антациди, що містять магній або алюміній. Кальцію карбонат мінімально впливав на абсорбцію левофлоксацину при пероральному застосуванні.

Сукральфат. Можливе значне зниження біодоступності левофлоксацину при їх одночасному застосуванні. Сукральфат слід приймати через 2 год після прийому левофлоксацину.

Теофілін, фенбуфен чи подібні НПЗП, інші засоби, які знижують судомний поріг. Можливе суттєве зниження судомного порогу при їх одночасному застосуванні. Не виявлено фармакокінетичної взаємодії левофлоксацину з теофіліном. Концентрація левофлоксацину при застосуванні з фенбуфеном була приблизно на 13% вищою, ніж при прийомі лише левофлоксацину.

Пробенецид, циметидин та інші засоби, що впливають на канальцеву секрецію. Можливе зменшення елімінації левофлоксацину (через блокування його канальцевої секреції) при їх одночасному застосуванні. Нирковий кліренс левофлоксацину знижується при застосуванні циметидину на 24%, пробенециду — на 34%. Однак у дослідженні статистично значущі кінетичні відмінності не мали клінічного значення. Слід з обережністю застосовувати левофлоксацин одночасно із засобами, що впливають на канальцеву секрецію, особливо пацієнтам з нирковою недостатністю.

Циклоспорин. T_½ циклоспорину збільшується на 33%.

Антагоністи вітаміну К. При одночасному застосуванні з антагоністами вітаміну К (наприклад варфарином) повідомлялося про підвищення міжнародного нормалізованого відношення та/або кровотечі, які можуть бути вираженими. Слід здійснювати контроль показників коагуляції при одночасному застосуванні левофлоксацину та антагоністів вітаміну К.

Засоби, що подовжують інтервал Q–T. Можливе подовження інтервалу Q–T при їх одночасному застосуванні. Слід з обережністю застосовувати левофлоксацин одночасно із засобами, які здатні подовжувати інтервал Q–T (наприклад протиаритмічні засоби класу ІА та ІІІ, трициклічні антидепресанти, макроліди та антипсихотичні засоби).

Інші взаємодії. Не зафіксовано впливу левофлоксацину при його застосуванні одночасно з карбонатом кальцію, дигоксином, глібенкламідом, ранітидином.

Не виявлено впливу левофлоксацину на фармакокінетику теофіліну (який є маркерним субстратом для ферменту CYP 1A2), що свідчить про те, що левофлоксацин не є інгібітором CYP 1A2.

Вплив на лабораторні дослідження. У пацієнтів, які застосовували левофлоксацин, визначення опіатів у сечі може дати хибнопозитивний результат. Може виникнути необхідність підтвердити позитивні результати аналізу на опіати за допомогою більш специфічних методів.

Левофлоксацин пригнічує ріст Mycobacterium tuberculosis, тому можливий хибнонегативний результат при проведенні бактеріологічного дослідження у пацієнтів, хворих на туберкульоз.

симптоми: порушення з боку ЦНС (сплутаність свідомості, запаморочення, порушення свідомості та судомні напади, галюцинації та тремор); порушення з боку травної системи (нудота та ерозія слизових оболонок); можливе подовження інтервалу Q–T.

Лікування: симптоматична терапія. Слід здійснювати моніторинг ЕКГ, оскільки можлива пролонгація інтервалу Q–T. Для захисту слизової оболонки шлунка застосовують антацидні засоби. Гемодіаліз, у тому числі перитонеальний діаліз або ХАПД, не є ефективним для виведення левофлоксацину з організму. Специфічного антидоту немає.

при температурі не вище 25 °C.