БЕРЛІПРИЛ® (BERLIPRIL®)

фармакодинаміка. Еналаприл малеат являє собою малеатну сіль еналаприлу, похідне 2-х амінокислот, L-аланіну та L-проліну. АПФ являє собою пептидилдипептидазу, яка каталізує перетворення ангіотензину I в судинозвужувальну діючу речовину ангіотензин II. Після поглинання еналаприлу малеат гідролізується до еналаприлату, який інгібує АПФ. Інгібування АПФ викликає зниження рівня ангіотензину II в плазмі крові. Це призводить до підвищення активності реніну в плазмі крові та зниження секреції альдостерону.

ACE ідентичний кіназі II. Отже, можливо, що беналаприл також інгібує деградацію брадикініну, високо вазодепресорного пептиду. Роль цього механізму в терапевтичних ефектах еналаприлу малеату залишається неясною.

Механізм дії

Механізм зниження АТ беналаприлу пояснюється головним чином інгібуванням ренін-ангіотензин-альдостеронової системи; однак, еналаприлу малеат проявляє антигіпертензивний ефект навіть у пацієнтів з низьким рівнем реніну.

Фармакодинамічні ефекти. Застосування бенапраліну у хворих на гіпертонічну хворобу призводить до зниження АТ при в положенні лежачи або стоячи, без значного зростання серцевого ритму.

Симптоматична ортостатична гіпотензія рідко виникає.

Фармакокінетика.

Поглинання. Еналаприл малеат швидко всмоктується після перорального введення, досягаючи C_max в плазмі крові протягом 1 год. Після перорального прийому еналаприлу малеату в таблетованій формі поглинання становить приблизно 60% на основі відновлення сечі. Швидкість абсорбції після перорального введення еналаприлу не впливає на присутність їжі в ШКТ.

При поглинанні, перорально прийом еналаприлу малеат швидко швидко гідролізується до еналаприлата, потужного інгібітора АПФ. Пікові концентрації еналаприлату в плазмі крові досягаються приблизно через 4 год після перорального введення таблетки еналаприлу малеату. Т_½ еналаприлату після перорального багатократного введення становить 11 год.

Розподіл. У діапазоні терапевтично значущих концентрацій, зв’язування з білками плазми крові еналаприлату становить не більше 60%.

Біотрансформація. Крім трансформації в еналаприлат, немає інших ознак значного метаболізму еналаприлу малеату.

Виведення. Екскреція еналаприлату переважно є нирковою. У вигляді еналаприлату виводиться близько 40% дози, у незмінений формі — близько 20%.

• лікування АГ;
• лікування симптоматичної серцевої недостатності;
• профілактика симптоматичної серцевої недостатності у пацієнтів з асимптоматичною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка [LVEF] ≤35%).

АГ. Початкова доза — від 5 мг до максимальних 20 мг малеату еналаприлу, залежно від тяжкості перебігу АГ та стану пацієнта Препарат застосовується 1 раз на добу При легкій формі АГ рекомендована початкова доза становить 5-10 мг Пацієнти з сильно активованою ренін-ангіотензин-альдостерон системою (напр. нирковою гіпертензією, з порушенням водно-сольового балансу, декомпенсацією серця або важкою формою АГ) можуть зазнати надмірне зниження АТ на початку терапії Ці пацієнти повинні починатися з дози 5 мг або меншої дози та під наглядом лікаря.

Підтримуюча доза — 20 мг на добу Максимальна підтримуюча доза — 40 мг на добу.

Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка. У пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка початкова доза становить 2,5 мг еналаприлу малєату Терапію слід починати під ретельним медичним наглядом для визначення початкового впливу препарату на АТ Якщо симптоматична гіпотензія не розвивається після початку терапії еналаприлом малеату при серцевій недостатності, дозу слід поступово збільшувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг Підтримуюча доза може бути надана у вигляді однократної дози або розділена на 2, залежно від переносимості. Таке титрування дози має відбуватися протягом 2 — 4 тижнів Максимальна доза 40 мг на добу ділиться на 2 дози

Рекомендоване титрування дози для пацієнтів з серцевою недостатністю/безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка.

Перший тиждень — 1-3-й день по 2,5 мг/добу, на 4-7-й день по 5 мг/добу в 2 прийоми.

Другий тиждень — 10 мг/добу в 1 або 2 прийоми.

Третій та четвертий тиждень — 20 мг/добу в 1 або 2 прийоми.

• підвищена чутливість до будь-якого з інгредієнтів цього ЛЗ або іншого інгібітора АПФ;
• анамнез ангіоневротичного набряку, викликаний попередньою терапією інгібітором АПФ;
• спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
• I та II триместр вагітності;
• супутнє введення препарату з ЛЗ, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²).

при застосуванні препарату за призначенням та в низьких дозах, інгібітори АПФ, такі як еналаприл, вважаються добре переносимими Більшість побічних ефектів пов’язані з уповільненням та накопиченням брадикініну Це може викликати типовий сухий кашель Також повідомлялось про респіраторні інфекції, скарги з боку ШКТ, погіршення зору, порушення функції нирок, висип на шкірі, запаморочення, порушення смаку, головний біль, нудоту, бронхіт та підвищену втомлюваність У рідкісних випадках (частота 0,1-0,2%) може виникнути ангіоневротичний набряк.

симптоматична гіпотензія. При неускладненій АГ рідко спостерігається симптоматична гіпотензія У пацієнтів з АГ можлива симптоматична гіпотензія, якщо є втрата рідини, напр. через діуретичну терапію, дієту з низьким вмістом солі, діаліз, діарею або блювоту.

Стеноз аортального або мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія

Інгібітори АПФ, як і всі судинорозширювальні засоби, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з обструкцією клапанів лівого шлуночка та обструкцією відтоку. Слід уникати кардіогенного шоку та гемодинамічно значущої обструкції.

Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <80 мл/хв) початкову дозу еналаприлу малеата слід коригувати відповідно до кліренсу креатиніну пацієнта.

Реноваскулярна гіпертензія. Пацієнти з двостороннім стенозом ниркової артерії або артеріальним стенозом з однією функціональною ниркою мають особливий ризик розвитку гіпотензії або ниркової недостатності при терапії інгібіторами АПФ.

Печінкова недостатність. Рідко спостерігається синдром, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту, і прогресує до миттєвого некрозу печінки (іноді з летальним результатом).

Нейтропенія/агранулоцитоз. Як повідомляється, під час терапії інгібіторами АПФ, можливе виникнення нейтропенії/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія.

Гіперчутливість/ангіоневротичний. Повідомлялося про ангіодему, яка може відбутися в будь-який час під час терапії.

Існує підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасниму застосувані інгібіторів АПФ та:

— інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус);

— альтеплаза (тромболітична терапія).

Цукровий діабет Супутнє застосування еналаприлу та аліскірена протипоказано пацієнтам із цукровим діабетом

Кашель Повідомлялося про кашель у зв’язку з використанням інгібіторів АПФ Як правило, кашель стійкий і припиняється після припинення терапії.

Гіперкаліємія. Підвищення концентрації калію в плазмі крові спостерігалося у деяких пацієнтів під час терапії інгібіторами АПФ, включаючи еналаприлу малеат Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є:

— ниркова недостатність, погіршення функції нирок;

— вік (>70 років);

— цукровий діабет;

— гіпоальдостеронізм;

— дегідратація, гостра декомпенсація серця, метаболічний ацидоз;

— одночасне застосування діуретиків, що зберігають калій (наприклад, спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), добавки калію або продукти, що містять калійні солі, або інші агенти, що можуть підвищувати рівень калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол, сульфаметоксазол).

Літій. Комбінація літію та еналаприлу малеату, як правило, не рекомендується

Лікування інгібіторами АПФ не слід починати в період вагітності.

еналаприл не слід застосовувати разом з калійзберігаючими діуретиками, напр. спіронолактон, амілорид та триамтерен, як комбінація, призведуть до підвищених рівнів калію в плазмі крові Якщо рівень калію збільшується, ефект серцевих глікозидів, таких як дигитоксин або дигоксин, знижується.

НПЗП, такі як напр. ібупрофен, диклофенак, АСК та напроксен можуть зменшити гіпотензивний ефект еналаприлу Тому комбіноване споживання вимагає контролю АТ.

Одночасне введення імунодепресантів, алопуринолу, глюкокортикоїдів або прокаїнамід підвищує ризик зміни клітин крові Якщо ці комбінації неминучі, необхідно регулярно проводити аналіз крові.

Оскільки інгібітори АПФ сприяють виникненню алергічних реакцій, при їх прийомі не слід проводити гіпосенсибілізацію (імунотерапію)

Еналаприл також може затримати елімінацію літію, що може призвести до побічних ефектів від підвищених рівнів в плазмі крові при одночасному застосуванні.

Коли еналаприл поєднується з пероральними гіпоглікемізуючими засобами або інсуліном. Контроль глюкози в крові повинен регулярно проводитися.

дані щодо передозування у людей обмежені Найбільш яскравими ознаками передозування є важка гіпотензія із супутньою блокадою ренін-ангіотензинової системи та ступором Інші симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати недостатність кровообігу, втрату електроліту, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривогу та кашель.

Після прийому еналаприлу малеата 300 мг та 440 мг відповідно 100 та 200 разів вище концентрації еналаприлата в плазмі, ніж у терапевтичних дозах Для лікування передозування рекомендується в/в вливання сольового розчину Лікування інфузією ангіотензину II та/або в/в вливання катехоламіну також може бути розглянуте Якщо таблетки були прийняті нещодавно, необхідно вжити заходів для усунення еналаприлу малеату (наприклад, блювота, промивання шлунка, використання адсорбентів або сульфату натрію) Еналаприлат може бути видалений з кровообігу гемодіалізом При рефрактерній брадикардії показаний кардіостимулятор. Необхідно постійно контролювати життєві параметри, концентрацію електроліту та креатиніну в плазмі крові.

при температурі не вище 25-30 °C.